Насильство – це загальна проблема, а також одна з найбільш розповсюджених у світі форм порушення прав людини, в тому числі дитини. Понад 3 млн дітей в Україні щороку спостерігають за актами насильства в родині або є їхніми вимушеними учасниками. Найбільше страждають від домашнього насильства діти у віці до 10 років. У сучасних умовах, коли в Україні закладаються правові основи глибоких соціально-економічних перетворень, проблема захисту прав неповнолітніх набула особливого значення.

Діти – окрема категорія потерпілих, які стають частіше за все жертвами насильства в батьківській родині і процес їх гендерної соціалізації відбувається у несприятливих, а подекуди навіть небезпечних умовах. Часто плутаючи методи виховання із звичайним насильством, батьки намагаються бути «розпорядниками» життя власної дитини. Не знаючи іншого ставлення, малюки не можуть правильно оцінити ситуацію, тому самі, вважаючи себе винними, навіть не намагаються захиститись.

Домашнє насильство щодо неповнолітніх є багатогранним соціальним явищем, що виявляється в різних  формах: фізичному, психологічному, економічному та сексуальному, а також у примусі до споживання алкоголю, наркотичних засобів, погрозах вбивства, заподіяння тяжких ушкоджень, доведення до самогубства або замаху на нього шляхом жорстокого поводження з потерпілим чи систематичного приниження його особистої гідності.

У дітей, які пережили насильство, глибока депресія часто поєднується з саморуйнівною поведінкою в таких формах, як заподіяння каліцтва собі, суїцидальної реакції, суїцидальні спроби, втеча з дому тощо. Такі діти нерідко стають жертвами злочинців. Вони залучаються до заняття проституцією, виготовлення дитячої порнографії, потрапляють у руки торговців людьми тощо.

Діти, які пережили будь-який вид насильства, відчувають труднощі в соціалізації: у них порушені зв’язки з дорослими, немає відповідних навичок спілкування з однолітками, вони не володіють достатніми знаннями та ерудицією, щоб завоювати авторитет у школі, у них низька самооцінка і т.д.

Діти, які стали свідками домашнього насильства, є також жертвами насильства. Діти, які стають свідками сімейних сварок, конфліктів, страждають не менше від тих дітей, які зазнали насильства. Спостереження дітьми за насильством між дорослими членами сім’ї може призвести до того, що такі діти не уявляють іншої моделі поведінки в родині і сприймають її як належне.

Окрім цього, наслідками домашнього насильства можуть бути: депресія і суїцидальна поведінка (дитина може відчувати себе нікчемною, неповноцінною, може гірше навчатися, ставати агресивною у ставленні не тільки до своїх однолітків чи до родичів, а й до самих себе).  Варто відзначити, що найчастіше дитина, яка пережила насильство, ставши дорослою, схильна застосовувати насильство і до своїх літніх батьків. Отже, спостерігається безсумнівний зв'язок між наявністю несприятливих факторів у сім’ї і злочинною поведінкою дитини у майбутньому.

Діти, які стали жертвами або свідками насильства в сім’ї, емоційно залежні, відчувають самотність, ізольованість, страх перед майбутнім і впевненість у відсутності перспектив.

За вчинення домашнього насильства передбачена адміністративна відповідальність (стаття 1732 КУпАП). За жорстоке поводження з дітьми, насилля над ними особи, які вчинили злодіяння, можуть бути притягнуті й до кримінальної відповідальності. У випадку, якщо кривдниками є батьки, орган опіки та піклування може прийняти рішення про відібрання дітей, життю та здоров’ю яких загрожує небезпека, та звернутися з позовом до суду про позбавлення таких батьків батьківських прав.

Але краще запобігти тяжким та негативним наслідкам та захистити права дітей, до того як ці наслідки стали незворотніми. Батьки, родичі, сусіди або знайомі часто зберігають мовчання і не повідомляють про випадки жорстокого поводження в сім’ї, і, як правило, про подібні випадки стає відомо тільки тоді, коли дитина з травмами потрапляє в поле зору педагогів або медичних працівників. Запідозривши, що дитина піддається жорстокому поводженню і нехтуванню її потребами, необхідно терміново про це повідомити до правоохоронних органів за телефоном 102 та до служби у справах дітей.

Ми закликаємо вас разом сказати домашньому насильству та жорстокому поводженню з дітьми рішуче «Ні!».